Nasha idea

MAL'OPUS

Artbooks

Vivat

Lantsuta

Видавництво Старого Лева

READBERRY

Molfar Comics

ТАК

Бородатий Тамарин

Ще одну сторінку

Урбіно

Varvar Publishing

Stone Publishing

Віхола

Видавничий Дім «Орландо»

ЖОРЖ

Ранок

Один з навагоміших творів турецької літератури ХХ століття, роман «Мадонна в хутряному манто» Сабахаттіна Алі (1907 — 1948) виданий у 1943 році. Історія взаємного й трагічного кохання турецького юнака Раїфа та німецької художниці Марії, які познайомилися в Берліні у 20-ті роки спершу вважалася просто «ще одним любовним романом». І лише переклади іншими мовами, передусім англійською, поставили її поміж перлин світової літератури ХХ століття.

Один з навагоміших творів турецької літератури ХХ століття, роман «Мадонна в хутряному манто» Сабахаттіна Алі (1907 — 1948) виданий у 1943 році. Історія взаємного й трагічного кохання турецького юнака Раїфа та німецької художниці Марії, які познайомилися в Берліні у 20-ті роки спершу вважалася просто «ще одним любовним романом». І лише переклади іншими мовами, передусім англійською, поставили її поміж перлин світової літератури ХХ століття.

Сабахаттін Алі "Мадонна в хутряному манто"

Усім відомо, що у Великій Британії лівобічний рух, а довжину вимірюють у футах. І що в них є королева. Та чи бачили ви стометрових білих коней на зелених пагорбах і круків, яких годують тістечками із кров’ю? Брали участь у перегонах за сиром і гонитві зі сковорідками? Чули про дверцята до світу ельфів, покинуті монастирі й кам’яні кола, у яких час плине повільніше?

Такої Великої Британії ви ще не знаєте!

Усім відомо, що у Великій Британії лівобічний рух, а довжину вимірюють у футах. І що в них є королева. Та чи бачили ви стометрових білих коней на зелених пагорбах і круків, яких годують тістечками із кров’ю? Брали участь у перегонах за сиром і гонитві зі сковорідками? Чули про дверцята до світу ельфів, покинуті монастирі й кам’яні кола, у яких час плине повільніше?

Такої Великої Британії ви ще не знаєте!

Тіна Озевич "Great! Велика Британія для допитливих"

Поняття «Третій Харків» створив Юрій Шевельов у своєму есеї «Четвертий Харків». Для нього столичний період слобожанської метрополії був найяскравішим в історії міста. Як він писав сам: «Ви проголосили Харків столицею України? Гаразд, ми зробимо його таким. Ми сповнимо його українським змістом. Третій Харків  — Харків Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового «Березоля», виставок АРМУ в залах колишнього монастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою й прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безуму дерзання. Третій Харків, Харків нашої молодої молоді».

У книжці зібрано есеї про яскравих творців Третього Харкова та їхні твори, а саме: Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Аркадія Любченка.

Поняття «Третій Харків» створив Юрій Шевельов у своєму есеї «Четвертий Харків». Для нього столичний період слобожанської метрополії був найяскравішим в історії міста. Як він писав сам: «Ви проголосили Харків столицею України? Гаразд, ми зробимо його таким. Ми сповнимо його українським змістом. Третій Харків — Харків Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового «Березоля», виставок АРМУ в залах колишнього монастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою й прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безуму дерзання. Третій Харків, Харків нашої молодої молоді».

У книжці зібрано есеї про яскравих творців Третього Харкова та їхні твори, а саме: Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Леся Курбаса, Аркадія Любченка.

Юрій Шевельов "Третій Харків"

Давні греки вірили, що усі зорі, які ми бачимо неозброєним оком — це краплини молока, яке пролила Гера, годуючи грудьми маленького Геракла. Від грецького γαλακτικός, «молочний» походить слово Галактика. Отже, усі ми ходимо під молоком!

Жоден інший продукт не породив стільки легенд, стереотипів, заборон  і обмежень, жоден не викликає стільки питань! Чим слід годувати немовлят — грудним молоком чи сумішшю? Молоко якої тварини найкраще для людей? Чи можна захворіти й навіть померти від молока? Навіщо його пастеризувати? Як впливають на молоко ГМО, гормони й антибіотики? Як зробити молоко безпечним?..

Автор всесвітніх бестселерів, американський дослідник Марк Курланскі відкриває нам історію молока й молочних продуктів від прадавніх часів до сучасності й захопливо розповідає про вплив цього найзагадковішого продукту на людство.

Давні греки вірили, що усі зорі, які ми бачимо неозброєним оком — це краплини молока, яке пролила Гера, годуючи грудьми маленького Геракла. Від грецького γαλακτικός, «молочний» походить слово Галактика. Отже, усі ми ходимо під молоком!

Жоден інший продукт не породив стільки легенд, стереотипів, заборон і обмежень, жоден не викликає стільки питань! Чим слід годувати немовлят — грудним молоком чи сумішшю? Молоко якої тварини найкраще для людей? Чи можна захворіти й навіть померти від молока? Навіщо його пастеризувати? Як впливають на молоко ГМО, гормони й антибіотики? Як зробити молоко безпечним?..

Автор всесвітніх бестселерів, американський дослідник Марк Курланскі відкриває нам історію молока й молочних продуктів від прадавніх часів до сучасності й захопливо розповідає про вплив цього найзагадковішого продукту на людство.

Марк Курланскі "Молоко! 10 000 років суперечок"

«По той бік серця» — один з найцікавіших та найоригінальніших творів Юрія Смолича, химерний роман, у якому двійко героїв-антиподів мають одне ім’я та прізвище й упродовж понад десятка років перетинаються, переживаючи найнеймовірніші події: від знайомства на пароплаві до Києва й до загибелі — от власне, кого з них? Обидва пройдуть крізь більшовицький переворот 1917-го, зустрінуться в петлюрівській армії, на еміграції в Берліні й за амністією повернуться до Радянської України, де їхні пригоди будуть не менш химерними. Час від часу їх супроводжує й автор, аж ніяк не епізодичний герой власного роману.

Твір багатошаровий, сповнений гротеску й іронії, за якими читачеві ще важко було відгадати страх перед новою владою й тоталітарним майбутнім, яке от-от проявить себе в усій своїй хижості. Водночас автор не міг не захоплюватися індустріальним поступом, який, укупі з українізацією, створював ілюзію імовірності побудови сильної й заможної України. Марно шукати в романі приписуваної радянськими літературознавцями критики українського націоналізму чи звеличення радянської влади. Після 1930 року роман «По той бік серця» жодного разу не перевидавався.

«По той бік серця» — один з найцікавіших та найоригінальніших творів Юрія Смолича, химерний роман, у якому двійко героїв-антиподів мають одне ім’я та прізвище й упродовж понад десятка років перетинаються, переживаючи найнеймовірніші події: від знайомства на пароплаві до Києва й до загибелі — от власне, кого з них? Обидва пройдуть крізь більшовицький переворот 1917-го, зустрінуться в петлюрівській армії, на еміграції в Берліні й за амністією повернуться до Радянської України, де їхні пригоди будуть не менш химерними. Час від часу їх супроводжує й автор, аж ніяк не епізодичний герой власного роману.

Твір багатошаровий, сповнений гротеску й іронії, за якими читачеві ще важко було відгадати страх перед новою владою й тоталітарним майбутнім, яке от-от проявить себе в усій своїй хижості. Водночас автор не міг не захоплюватися індустріальним поступом, який, укупі з українізацією, створював ілюзію імовірності побудови сильної й заможної України. Марно шукати в романі приписуваної радянськими літературознавцями критики українського націоналізму чи звеличення радянської влади. Після 1930 року роман «По той бік серця» жодного разу не перевидавався.

Юрій Смолич "По той бік серця"

До книжки Петра Панча (справжнє ім’я — Петро Йосипович Панченко) входять дві повісті: «Голубі ешелони» (1927) й «Реванш» (1930) та два оповідання: «Зелена трясовина» (1923) й «Мишачі Нори» (1923).

«Голубі ешелони» друкуються в першій редакції 1927-го року. Згодом, у 1947-му, автора нещадно розкритикували, і наступні редакції «Голубих ешелонів» були цілком змінені ідейно й художньо та, як наслідок, ґрунтовно радянізовані. Власне первісний твір багато в чому автобіографічний і відбиває період, коли офіцер Петро Панченко у 1918 році приєднується до Запорізького корпусу полковника Петра Болбочана, який першим перейшов на бік Директорії, очоливши повстання проти Скоропадського.

Повість «Реванш» після 1930 року досі не перевидавалася, хоча в 1962 році автор створив нову редакцію, яка зберігається в архіві письменника.

Оповідання Панча — яскраве свідчення ставлення мешканців провінційних містечок Слобожанщини до більшовицького перевороту та реалій тогочасного життя.

До книжки Петра Панча (справжнє ім’я — Петро Йосипович Панченко) входять дві повісті: «Голубі ешелони» (1927) й «Реванш» (1930) та два оповідання: «Зелена трясовина» (1923) й «Мишачі Нори» (1923).

«Голубі ешелони» друкуються в першій редакції 1927-го року. Згодом, у 1947-му, автора нещадно розкритикували, і наступні редакції «Голубих ешелонів» були цілком змінені ідейно й художньо та, як наслідок, ґрунтовно радянізовані. Власне первісний твір багато в чому автобіографічний і відбиває період, коли офіцер Петро Панченко у 1918 році приєднується до Запорізького корпусу полковника Петра Болбочана, який першим перейшов на бік Директорії, очоливши повстання проти Скоропадського.

Повість «Реванш» після 1930 року досі не перевидавалася, хоча в 1962 році автор створив нову редакцію, яка зберігається в архіві письменника.

Оповідання Панча — яскраве свідчення ставлення мешканців провінційних містечок Слобожанщини до більшовицького перевороту та реалій тогочасного життя.

Петро Панч "Голубі ешелони"

«Мій прапор запісяв котик» - це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать». Цей текст — суцільна іронія й стьоб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «самий умний» і взагалі «тяжко тобі буде жить з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до волшебного дєда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помощниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження). Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому немов мимохідь згадуються часи, коли за згадку, що ти їв нині хліб, заарештовували всю родину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю й своїм внутрішнім ненастанним жахом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Власне «Мій прапор запісяв котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.

«Мій прапор запісяв котик» - це спроба авторки змалювати своє життя в невеличкому смт біля Луганська. Здається, що час там зупинився й надовго застряг чи то в безнадійних радянських декораціях, чи то в скрутних 90-тих. Там неначе утворився непробивний мур між сучасністю й новими реаліями, інформацію найчастіше черпають з телевізора (звісно, з російськими каналами), газети «СПІД-Інфо» чи «Факти», а над усім цим упевненими териконами височіють: «Бо ми всігда так робили», «Бо ти ж дєвочка», «Жити треба так, шоб тобі ніхто не завидував», «Не жили харашо – не треба й починать». Цей текст — суцільна іронія й стьоб, сарказм на межі, здається іноді, здорового глузду. Особливо складно все в тих, хто «не такий», «самий умний» і взагалі «тяжко тобі буде жить з твоїм характєром». Це світ, де хворих дітей водять до волшебного дєда, який викатує яйцем, де дівчинку народжують, «щоб помощниця була» і старанно приховують непрезентабельні, на думку пильної громади, родинні таємниці (наприклад, чиєсь єврейське походження). Текст сповнений гумору (так, іноді — чорного), а іноді вражає трагізмом. У ньому немов мимохідь згадуються часи, коли за згадку, що ти їв нині хліб, заарештовували всю родину, а ті, хто вцілів, вибравшись із розстрільної ями, до кінця життя жили між реальністю й своїм внутрішнім ненастанним жахом, що «документи можуть бути погані». І ні, «Мій прапор…» не написано з інтенцією «зрозумійте ж нарешті Донбас». Власне «Мій прапор запісяв котик» — це всі ми, іноді по різні боки муру.

Лєна Лягушонкова "Мій прапор запісяв котик"

Моллі Салліван звикла ділитися інтимними подробицями свого життя з мільйонами фоловерів. Самотня матуся, вона збудувала кар’єру на щирих постах про непросте материнство і невдалі побачення. Але якось виклала фотографію свого нареченого Скотта, і була ошелешена його негативною реакцією. Заради їхніх стосунків Моллі погоджується видалити допис і тримати Скотта та його десятирічну доньку якнайдалі від уваги соціальних мереж. Але вже занадто пізно, дехто його впізнав. Лів Барретт упевнена, що Скотт — убивця її сестри, якому багато років тому вдалося уникнути правосуддя і безслідно зникнути. Тепер вона має намір вивести його на чисту воду і нарешті притягнути до відповідальності. Зважаючи на публічність Моллі, вистежити його буде нескладно.

Переклад: Світлана Смілян

Моллі Салліван звикла ділитися інтимними подробицями свого життя з мільйонами фоловерів. Самотня матуся, вона збудувала кар’єру на щирих постах про непросте материнство і невдалі побачення. Але якось виклала фотографію свого нареченого Скотта, і була ошелешена його негативною реакцією. Заради їхніх стосунків Моллі погоджується видалити допис і тримати Скотта та його десятирічну доньку якнайдалі від уваги соціальних мереж. Але вже занадто пізно, дехто його впізнав. Лів Барретт упевнена, що Скотт — убивця її сестри, якому багато років тому вдалося уникнути правосуддя і безслідно зникнути. Тепер вона має намір вивести його на чисту воду і нарешті притягнути до відповідальності. Зважаючи на публічність Моллі, вистежити його буде нескладно.

Переклад: Світлана Смілян

Фоловери

Ця історія про двох молодих чоловіків, колишніх однокласників — випускників елітної школи. Джеймс — успішний бізнесмен і політик, з яким стався нещасний випадок, травма мозку, що позбавила його можливості жити нормальним самостійним життям і зруйнувала мрії. Денні, студенту Кембриджу, пророкували успіх і карколомну карʼєру, однак раптова загибель сестри підкосила його: він почав зазирати в пляшку і втратив усе, чому присвятив молоді роки. У школі вони ніколи не були друзями, проте життя випадково звело їх через багато років. Двоє чоловіків, дві поламані долі, два різні шляхи — вони поєдналися через біду, але разом створили дещо прекрасне: чудову міцну дружбу. Це зворушлива, смілива та сповнена гумору історія про те, як життя дає нам другий шанс і спонукає повірити в ліпше.

Перклад: Ірина Павленко

Ця історія про двох молодих чоловіків, колишніх однокласників — випускників елітної школи. Джеймс — успішний бізнесмен і політик, з яким стався нещасний випадок, травма мозку, що позбавила його можливості жити нормальним самостійним життям і зруйнувала мрії. Денні, студенту Кембриджу, пророкували успіх і карколомну карʼєру, однак раптова загибель сестри підкосила його: він почав зазирати в пляшку і втратив усе, чому присвятив молоді роки. У школі вони ніколи не були друзями, проте життя випадково звело їх через багато років. Двоє чоловіків, дві поламані долі, два різні шляхи — вони поєдналися через біду, але разом створили дещо прекрасне: чудову міцну дружбу. Це зворушлива, смілива та сповнена гумору історія про те, як життя дає нам другий шанс і спонукає повірити в ліпше.

Перклад: Ірина Павленко

Чоловік, якого я, здається, знаю

Покататися човном по Тибру — дитяча мрія Чубатого. Тож роздобувши трохи грошенят, він винаймає човника і з друзяками розкошує на середводді. Раптом у вирі він бачить ластівку, яка не може випростатися і скоро потоне. Підліток відчайдушно кидається у воду, пливе до пташки, аби її врятувати. Минають роки, Чубатий дорослішає, наміряється пошлюбитися, однак потрапляє до в’язниці. По виході з неї життя йому бачиться геть інакше. Як він чинитиме, коли в бистрині Тибру тонутиме його приятель? Чи кинеться стрімголов на порятунок, чи вирішить пройти повз?

Роман «Діти вулиці» (1955) італійського кінорежисера П. П. Пазоліні одразу по виході здобув визнання і розлетівся 100-тисячним тиражем. А за кілька місяців автора звинуватили в поширенні порнографії та розпочали кримінальне провадження. Сам кінорежисер зауважував, що його персонажі «цінують почуття честі, відданості, геройства заради геройства, чуттєвості». 

Вулична шпана, шибеники, босота, ватага відчайдухів, бешкетників, жохів і шибайголів, а ще халамидники, розбишаки й голопузьки — ось хто ці хлопці із нижчих прошарків населення розгромлених війною передмість і околиць величного Рима; вони збирають брухт, цуплять що трапиться, махлюють в картярські ігри на вулицях, навідують повій та інколи продаються й самі.

Покататися човном по Тибру — дитяча мрія Чубатого. Тож роздобувши трохи грошенят, він винаймає човника і з друзяками розкошує на середводді. Раптом у вирі він бачить ластівку, яка не може випростатися і скоро потоне. Підліток відчайдушно кидається у воду, пливе до пташки, аби її врятувати. Минають роки, Чубатий дорослішає, наміряється пошлюбитися, однак потрапляє до в’язниці. По виході з неї життя йому бачиться геть інакше. Як він чинитиме, коли в бистрині Тибру тонутиме його приятель? Чи кинеться стрімголов на порятунок, чи вирішить пройти повз?

Роман «Діти вулиці» (1955) італійського кінорежисера П. П. Пазоліні одразу по виході здобув визнання і розлетівся 100-тисячним тиражем. А за кілька місяців автора звинуватили в поширенні порнографії та розпочали кримінальне провадження. Сам кінорежисер зауважував, що його персонажі «цінують почуття честі, відданості, геройства заради геройства, чуттєвості».

Вулична шпана, шибеники, босота, ватага відчайдухів, бешкетників, жохів і шибайголів, а ще халамидники, розбишаки й голопузьки — ось хто ці хлопці із нижчих прошарків населення розгромлених війною передмість і околиць величного Рима; вони збирають брухт, цуплять що трапиться, махлюють в картярські ігри на вулицях, навідують повій та інколи продаються й самі.

Діти вулиці

«Журавлі відлітають у вирій» — дебютний роман шведської письменниці Ліси Рідсен, відзначений у Швеції численними преміями, зокрема «Книга року-2024». Це зворушлива історія про самотність і старість, про дружбу і віддане кохання. Про мужність і прагнення утримати контроль над власним життям.
Одноманітне життя Бо рідко щось порушує, хіба відвідини працівників соціальної служби. Після переїзду дружини до будинку хворих на деменцію в домі панують порожнеча і смуток. Єдиною розрадою для літнього чоловіка є улюблений пес-компаньйон Сикстен. Проте син хоче віддати Сикстена в притулок для собак. Загроза втрати чотирилапого друга викликає вир емоцій, які змушують Бо згадати своє життя, батьківство та спосіб виявлення любові. А часу, щоб вирішити те, що інколи здається неможливим — порозумітися з сином, лишається у Бо дедалі менше.
Старіння, старість і життя літніх людей — ця тема дражлива, іноді болюча, непопулярна, утім невідворотна для кожного. І ця історія спонукає до роздумів. Чи не варто більше говорити про старість і чи взагалі ми це робимо? І як старіння та його наслідки впливають на нашу самооцінку, наших рідних і людську цінність? Варто наважитися про це міркувати. Адже ми всі до цього прямуємо, бо такий плин життя.

Перекладач - Юлія Максимейко.
Ілюстратор - Sara R. Acedo.

«Журавлі відлітають у вирій» — дебютний роман шведської письменниці Ліси Рідсен, відзначений у Швеції численними преміями, зокрема «Книга року-2024». Це зворушлива історія про самотність і старість, про дружбу і віддане кохання. Про мужність і прагнення утримати контроль над власним життям. 
Одноманітне життя Бо рідко щось порушує, хіба відвідини працівників соціальної служби. Після переїзду дружини до будинку хворих на деменцію в домі панують порожнеча і смуток. Єдиною розрадою для літнього чоловіка є улюблений пес-компаньйон Сикстен. Проте син хоче віддати Сикстена в притулок для собак. Загроза втрати чотирилапого друга викликає вир емоцій, які змушують Бо згадати своє життя, батьківство та спосіб виявлення любові. А часу, щоб вирішити те, що інколи здається неможливим — порозумітися з сином, лишається у Бо дедалі менше. 
Старіння, старість і життя літніх людей — ця тема дражлива, іноді болюча, непопулярна, утім невідворотна для кожного. І ця історія спонукає до роздумів. Чи не варто більше говорити про старість і чи взагалі ми це робимо? І як старіння та його наслідки впливають на нашу самооцінку, наших рідних і людську цінність? Варто наважитися про це міркувати. Адже ми всі до цього прямуємо, бо такий плин життя.

Перекладач - Юлія Максимейко. 
Ілюстратор - Sara R. Acedo.

Журавлі відлітають у вирій

Олекса Стороженко відомий насамперед веселими оповіданнями про чортів і «прикрих баб», та справжню любов він плекав саме до історичної минувшини. Мандруючи у службових справах, письменник полюбляв знайти старожила і розпитати його про колишні часи, — нерідко це виливалося в унікальні історії.
Проза Стороженка просякнута духом козаччини й тугою за безповоротно втраченим минулим. Поряд із замальовками-гуморесками письменник фіксує на папері загублені дні слави запорожців і гайдамаків, збирає народні легенди й бувальщини, записує фольклор. 
Крім того, Стороженко мав на меті створити «українського Фауста» в образі легендарного Марка Пекельного, що мандрує на межі між цим і тим світом. Якби не передчасна смерть автора — хтозна, чи не став би цей твір поряд з Енеїдою і Чорною радою.
Наслідуючи приклад письменника, можемо й ми поринути в минуле, збережене хіба на сторінках книжок, і оживити його, як робив це Олекса Стороженко, створюючи «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа», «Дороша», «Марка Проклятого» та інші неповторні твори.

Олекса Стороженко відомий насамперед веселими оповіданнями про чортів і «прикрих баб», та справжню любов він плекав саме до історичної минувшини. Мандруючи у службових справах, письменник полюбляв знайти старожила і розпитати його про колишні часи, — нерідко це виливалося в унікальні історії. 
Проза Стороженка просякнута духом козаччини й тугою за безповоротно втраченим минулим. Поряд із замальовками-гуморесками письменник фіксує на папері загублені дні слави запорожців і гайдамаків, збирає народні легенди й бувальщини, записує фольклор. 
Крім того, Стороженко мав на меті створити «українського Фауста» в образі легендарного Марка Пекельного, що мандрує на межі між цим і тим світом. Якби не передчасна смерть автора — хтозна, чи не став би цей твір поряд з Енеїдою і Чорною радою. 
Наслідуючи приклад письменника, можемо й ми поринути в минуле, збережене хіба на сторінках книжок, і оживити його, як робив це Олекса Стороженко, створюючи «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа», «Дороша», «Марка Проклятого» та інші неповторні твори.

Межигірський дід

Валер’ян Підмогильний (1901–1937) — український письменник і перекладач, представник покоління «Розстріляного відродження», життя якого обірвав сталінський режим. 
Творче сонце прозаїка зійшло рано: у дев’ятнадцять років видав свою першу збірку, у двадцять — дебютував з перекладом роману «Таїс» Анатоля Франса. Саме завдяки Підмогильному вийшли твори Бальзака, Стендаля, Дідро, Гюго, Вольтера, Меріме українською мовою. Як автор Валер’ян Підмогильний показав себе майстром глибокого психологізму, інтелектуалізму. Він тонко зобразив проблеми міста й села, людини й обставин... Попри різноманіття сюжетів ці риси притаманні всім його творам.
Насолодитися мовою, глибиною образів, авторського стилю можна у добірці, куди входять твори: «Сонце сходить», «Важке питання», «Гайдамака», «Остап Шаптала», «Військовий літун», «Історія пані Ївги», «Смерть» та «Повість без назви...» — останній незавершений твір, який називають унікальним прикладом інтелектуального й психологічного роману в українській літературі XX ст.

Валер’ян Підмогильний (1901–1937) — український письменник і перекладач, представник покоління «Розстріляного відродження», життя якого обірвав сталінський режим. 
Творче сонце прозаїка зійшло рано: у дев’ятнадцять років видав свою першу збірку, у двадцять — дебютував з перекладом роману «Таїс» Анатоля Франса. Саме завдяки Підмогильному вийшли твори Бальзака, Стендаля, Дідро, Гюго, Вольтера, Меріме українською мовою. Як автор Валер’ян Підмогильний показав себе майстром глибокого психологізму, інтелектуалізму. Він тонко зобразив проблеми міста й села, людини й обставин&hellip; Попри різноманіття сюжетів ці риси притаманні всім його творам. 
Насолодитися мовою, глибиною образів, авторського стилю можна у добірці, куди входять твори: «Сонце сходить», «Важке питання», «Гайдамака», «Остап Шаптала», «Військовий літун», «Історія пані Ївги», «Смерть» та «Повість без назви&hellip;» — останній незавершений твір, який називають унікальним прикладом інтелектуального й психологічного роману в українській літературі XX ст.

Сонце сходить

Завдяки роману «Щоденник покоївки» Октав Мірбо здобув славу майстра епатажу. Головна героїня, покоївка Селестіна викриває брудні реалії життя французьких вельмож кінця ХІХ століття. Вона прислуговує панам ледь не з дитинства, а отже, знає безліч чужих таємниць. І хоч цей роман називають скандальним та еротичним, сторінки його пронизані глибокими роздумами наймички, страхами жінки, почуттями чесної з собою людини. Селестіна
не стоїть осторонь бурхливого цинічного життя, про яке пише в щоденнику, — вона вільно пливе його водами, намагаючись не розчинитися.

Завдяки роману «Щоденник покоївки» Октав Мірбо здобув славу майстра епатажу. Головна героїня, покоївка Селестіна викриває брудні реалії життя французьких вельмож кінця ХІХ століття. Вона прислуговує панам ледь не з дитинства, а отже, знає безліч чужих таємниць. І хоч цей роман називають скандальним та еротичним, сторінки його пронизані глибокими роздумами наймички, страхами жінки, почуттями чесної з собою людини. Селестіна 
не стоїть осторонь бурхливого цинічного життя, про яке пише в щоденнику, — вона вільно пливе його водами, намагаючись не розчинитися.

Щоденник покоївки

Одного дня в квартирі Сімона Лекера, вчителя французької мови в американській школі, поліція знаходить рукопис із заголовком «Зустріч за оголошенням». У ньому викладено детальну оповідку-звіт якогось Бориса про дивну зустріч із деким на ім’я Джин, жінкою чи то чоловіком, з метою протистояння технологічному наступу на свободу людини. Борис має дотримувати інструкцій, щоб виконати перше завдання, однак потрапляє у вир дивних, загадкових і навіть очуднених сюжетів, де минуле й майбутнє існують водночас, доньки виявляються своїми матерями, а манекени заступають людей…
Чи вдасться поліції розгадати закодоване у звіті Бориса, а Борисові впоратись із завданням? І чи в рукописі все до ладу викладено Сімоном, який зник, а його тіла поліція знайти не може?
Лінгвістично-детективний роман «Джин» А. Роба-Ґріє містить патерни «Матриці» Вачовскі, відгомін орвеллівського «1984», втілення на кількох рівнях симулякрів і симуляцій Дерріди та прозору ілюстрацію борхесівської метафори «саду розгалужених стежин».

Одного дня в квартирі Сімона Лекера, вчителя французької мови в американській школі, поліція знаходить рукопис із заголовком «Зустріч за оголошенням». У ньому викладено детальну оповідку-звіт якогось Бориса про дивну зустріч із деким на ім’я Джин, жінкою чи то чоловіком, з метою протистояння технологічному наступу на свободу людини. Борис має дотримувати інструкцій, щоб виконати перше завдання, однак потрапляє у вир дивних, загадкових і навіть очуднених сюжетів, де минуле й майбутнє існують водночас, доньки виявляються своїми матерями, а манекени заступають людей… 
Чи вдасться поліції розгадати закодоване у звіті Бориса, а Борисові впоратись із завданням? І чи в рукописі все до ладу викладено Сімоном, який зник, а його тіла поліція знайти не може? 
Лінгвістично-детективний роман «Джин» А. Роба-Ґріє містить патерни «Матриці» Вачовскі, відгомін орвеллівського «1984», втілення на кількох рівнях симулякрів і симуляцій Дерріди та прозору ілюстрацію борхесівської метафори «саду розгалужених стежин».

Джин, або Червона калюжа на розбитій бруківці

Улітку 793 року мирний острів Ліндісфарн, осердя віри й знань у північній Англії, опиняється в полум’ї. З моря приходять «чорти з півночі» — перші вікінги, що назавжди змінять долю Британії.

Молодий монах Гунлаф, який досі знав лише силу слова і молитви, стає свідком жорстокого нападу, що перетворює його життя на битву між вірою і страхом, духом і мечем. Коли рукописи згорають, а святі місця топчуть дикуни зі зброєю, Гунлаф розуміє: настав час, коли перо вже не захищає. Між чорнилом і кров’ю, Богом і Дияволом, він обирає дорогу воїна — не для слави, а щоб урятувати людяність у світі, що втрачає світло. «Час для мечів» — це епічна історія народження легенди, у якій слово стає зброєю, а віра — найміцнішим клинком.

Атмосферний і напружений роман занурює в ранньосередньовічну Британію — світ туманів, молитов і мечів, де кожен вибір має ціну.

Переклад: Альона Вітязь.

Улітку 793 року мирний острів Ліндісфарн, осердя віри й знань у північній Англії, опиняється в полум’ї. З моря приходять «чорти з півночі» — перші вікінги, що назавжди змінять долю Британії.

Молодий монах Гунлаф, який досі знав лише силу слова і молитви, стає свідком жорстокого нападу, що перетворює його життя на битву між вірою і страхом, духом і мечем. Коли рукописи згорають, а святі місця топчуть дикуни зі зброєю, Гунлаф розуміє: настав час, коли перо вже не захищає. Між чорнилом і кров’ю, Богом і Дияволом, він обирає дорогу воїна — не для слави, а щоб урятувати людяність у світі, що втрачає світло. «Час для мечів» — це епічна історія народження легенди, у якій слово стає зброєю, а віра — найміцнішим клинком.

Атмосферний і напружений роман занурює в ранньосередньовічну Британію — світ туманів, молитов і мечів, де кожен вибір має ціну.

Переклад: Альона Вітязь.

Час мечів

Звичайний бій сніжками у дворі ліцею закінчується для Поля нещастям: відтепер він не відвідуватиме заняття й не бачитиме Даржелоса, яким захоплений до нестями. Зачинившись у кімнаті, разом із сестрою Поль створює химерний світ, де можна правити простором і часом. Сюди притягує Жерара, закоханого в Поля, та юну манекенницю-сироту Аґату. Не зовсім розуміючи всіх правил і тонкощів вигадливої гри, вони смиренно підкоряються встановленому порядку.

Цей світ, сповнений п’янкого трунку втіхи і вигаданий для захисту, поволі перетворюється на пастку, смертельну гру, на кін якої учасники поставили власні життя добровільно.

Роман «Жахливі діти» французького письменника і кінорежисера Жана Кокто за співіснуванням Ероса й Танатоса суголосний «Історії ока» Ж. Батая, а за звучанням долинає до «Шумовиння днів» Б. Віана.

Перекладач - Роман Осадчук.
Ілюстратор - Женя Полосіна.

Звичайний бій сніжками у дворі ліцею закінчується для Поля нещастям: відтепер він не відвідуватиме заняття й не бачитиме Даржелоса, яким захоплений до нестями. Зачинившись у кімнаті, разом із сестрою Поль створює химерний світ, де можна правити простором і часом. Сюди притягує Жерара, закоханого в Поля, та юну манекенницю-сироту Аґату. Не зовсім розуміючи всіх правил і тонкощів вигадливої гри, вони смиренно підкоряються встановленому порядку.

Цей світ, сповнений п’янкого трунку втіхи і вигаданий для захисту, поволі перетворюється на пастку, смертельну гру, на кін якої учасники поставили власні життя добровільно.

Роман «Жахливі діти» французького письменника і кінорежисера Жана Кокто за співіснуванням Ероса й Танатоса суголосний «Історії ока» Ж. Батая, а за звучанням долинає до «Шумовиння днів» Б. Віана.

Перекладач - Роман Осадчук. 
Ілюстратор - Женя Полосіна.

Жахливі діти

У цьому невеличкому виданні адмірал Вільям Г. Макрейвен, командувач Військово-морських сил США у відставці, визначив десять правил, яких він особисто завжди намагався дотримуватися і які допомогли йому з честю подолати чимало життєвих негараздів. Оригінально сформульовані правила на кшталт "не боятися акул", "не вдаряти передчасно у дзвін", "щоранку застеляти ліжко" мають глибокий підтекст. Автор розкриває суть кожного правила, розповідає цікаві історії про людей, які свого часу надихали його власною дисципліною, наполегливістю, благородством і мужністю.

У цьому невеличкому виданні адмірал Вільям Г. Макрейвен, командувач Військово-морських сил США у відставці, визначив десять правил, яких він особисто завжди намагався дотримуватися і які допомогли йому з честю подолати чимало життєвих негараздів. Оригінально сформульовані правила на кшталт &ldquo;не боятися акул&rdquo;, &ldquo;не вдаряти передчасно у дзвін&rdquo;, &ldquo;щоранку застеляти ліжко&rdquo; мають глибокий підтекст. Автор розкриває суть кожного правила, розповідає цікаві історії про людей, які свого часу надихали його власною дисципліною, наполегливістю, благородством і мужністю.

Застеляйте ліжко. Дрібниці, які можуть змінити ваше життя... і, можливо, світ

На світанку 1 січня 1937 року Ебергарда Мока повідомляють про те, що в одному із бреславських готелів зґвалтували, покалічили й замордували невідому дівчину. Мок, який ненавидить Гестапо й переходить працювати до Абверу, швидко встановлює, що сліди вбивства провадять до Львова, де він співпрацюватиме з комісаром Едвардом Попельським. У ході розслідування виявиться, що вони мають чимало спільного, а Львів відкриється Мокові як місто вродливих жінок, небезпечних провулків та численних кнайп і ресторанів…

На світанку 1 січня 1937 року Ебергарда Мока повідомляють про те, що в одному із бреславських готелів зґвалтували, покалічили й замордували невідому дівчину. Мок, який ненавидить Гестапо й переходить працювати до Абверу, швидко встановлює, що сліди вбивства провадять до Львова, де він співпрацюватиме з комісаром Едвардом Попельським. У ході розслідування виявиться, що вони мають чимало спільного, а Львів відкриється Мокові як місто вродливих жінок, небезпечних провулків та численних кнайп і ресторанів…

Марек Краєвський "Голова Мінотавра"

1916 рік. Перша світова. Доки на мапі триває переділ світу й сфер впливу, різномасті чиновники та поліцейські, передчуваючи кінець звичного життя, прагнуть будь-що нажитися, навіть якщо це означає не зовсім законні оборудки.

Вир подій затягує навіть тих, хто все життя був далеким від політики. Чим закінчиться двобій славетного харківського грабіжника Павла Пугача на прізвисько Артист і найвідомішого імперського сищика Аркадія Кошкá в ситуації, коли на сцену виходять знамениті варшавські злодії й анархісти-терористи? І тим, і тим потрібні гроші для втілення своїх планів – шляхетних в одному випадку та нищівних – в іншому. І лише одна людина може їх для них здобути…

1916 рік. Перша світова. Доки на мапі триває переділ світу й сфер впливу, різномасті чиновники та поліцейські, передчуваючи кінець звичного життя, прагнуть будь-що нажитися, навіть якщо це означає не зовсім законні оборудки.

Вир подій затягує навіть тих, хто все життя був далеким від політики. Чим закінчиться двобій славетного харківського грабіжника Павла Пугача на прізвисько Артист і найвідомішого імперського сищика Аркадія Кошкá в ситуації, коли на сцену виходять знамениті варшавські злодії й анархісти-терористи? І тим, і тим потрібні гроші для втілення своїх планів – шляхетних в одному випадку та нищівних – в іншому. І лише одна людина може їх для них здобути…

Андрій Кокотюха "Ва-банк у Харкові"

Емма Вудгауз - чарівна юна особа, яка обожнює розпоряджатися чужими долями. Робить вона це аж ніяк не через погану вдачу чи злостивість, навпаки — їй так подобається влаштовувати щасливі, на її думку, шлюби. Вважаючи, що їй це якнайкраще вдалося одного разу, вона приймає рішення й далі з'єднувати чужі долі, але про власне одруження воліє не думати. Та доля поставиться до її переконань насмішкувато і, звісно, чарівна міс Вудгауз не зглянеться, як сама закохається. Розмірковуючи про шлюб, Емма передусім зважає на суспільне становище, освіту, манери й статки імовірного кандидата. Та все свідчить про те, що розрахункам у цих справах судилося зайняти останнє місце.

«Емма» — четвертий великий роман Джейн Остін, завершений в 1815 році. Роман, написаний після переїзду Остін до Чаутона, був останнім, опублікованим за її життя.

Українському читачеві пропонується в майстерному перекладі Анни Вовченко, відомої зокрема як перекладачки циклу Люсі-Мод Монтгомері "Енн із Зелених Дахів" (уперше видано українською в нашому видавництві у 2012 році).

Твір був неодноразово екранізований для ряду фільмів, серіалів і вистав.

Емма Вудгауз - чарівна юна особа, яка обожнює розпоряджатися чужими долями. Робить вона це аж ніяк не через погану вдачу чи злостивість, навпаки — їй так подобається влаштовувати щасливі, на її думку, шлюби. Вважаючи, що їй це якнайкраще вдалося одного разу, вона приймає рішення й далі з&rsquo;єднувати чужі долі, але про власне одруження воліє не думати. Та доля поставиться до її переконань насмішкувато і, звісно, чарівна міс Вудгауз не зглянеться, як сама закохається. Розмірковуючи про шлюб, Емма передусім зважає на суспільне становище, освіту, манери й статки імовірного кандидата. Та все свідчить про те, що розрахункам у цих справах судилося зайняти останнє місце.

«Емма» — четвертий великий роман Джейн Остін, завершений в 1815 році. Роман, написаний після переїзду Остін до Чаутона, був останнім, опублікованим за її життя.

Українському читачеві пропонується в майстерному перекладі Анни Вовченко, відомої зокрема як перекладачки циклу Люсі-Мод Монтгомері &ldquo;Енн із Зелених Дахів&rdquo; (уперше видано українською в нашому видавництві у 2012 році).

Твір був неодноразово екранізований для ряду фільмів, серіалів і вистав.

Книги — Ще одну сторінку, Урбіно, Stone Publishing, Віхола