Nasha idea

MAL'OPUS

Artbooks

Vivat

Lantsuta

Видавництво Старого Лева

READBERRY

Molfar Comics

ТАК

Бородатий Тамарин

Ще одну сторінку

Урбіно

Varvar Publishing

Stone Publishing

Віхола

Видавничий Дім «Орландо»

ЖОРЖ

Ранок

Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.

Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?

Понівечений до невпізнаваности в одній із гарячих точок на Сході України, герой роману «Амадока» тільки дивом залишився живим. Це сумнівна втіха, оскільки важкі травми призвели до повної втрати пам’яти: чоловік не пам’ятає ні свого імени, ні звідки походить, не пригадує жодної близької людини, жодного фрагмента свого попереднього життя. Таким його і віднаходить жінка, любов і терпіння якої здатні творити дива: сягати найглибших пластів забуття і спогадів, поєднувати розрізнені клапті понівеченої свідомости, зшивати докупи спільну історію.

Амадока — найбільше в Европі озеро, розташоване на території сучасної України, вперше згадане Геродотом і впродовж кількох століть відтворюване на мапах середньовічними картографами, аж до свого раптового і цілковитого зникнення. Яким чином безслідно випаровуються великі озера, як зникають цілі світи, цілі культури — і що залишається натомість? Чи може існувати зв’язок між єврейською Катастрофою Східної Европи і знищенням української інтеліґенції в часи сталінських репресій? Чи може забуття однієї людини сягати на кілька поколінь під землю? Чи пов’язують нас знаки і шрами понівеченої пам’яти? Чи здатні любов і терпіння дати змогу торкнутися свідомости іншої людини?

Амадока

Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, – долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.

Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, – долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.

Фелікс Австрія

У грудні 1997 року в пансіонаті для літніх людей готуються до святкування Різдва. Старий Ніколас Лео чує мелодію «Щедрика» і… раптом мало не помирає від серцевого нападу. Чоловік на останній сповіді зізнається, що він — зовсім не той, за кого багато років себе видавав. Його розповідь переносить нас до Києва 1916 року, де відбувається прем’єра легендарного «Щедрика» Миколи Леонтовича. Під час війни та на тлі зламу епох переплітаються долі молодих музикантів, митців, студентів. Їх надихає музика, вона стає силою, яка здатна змінити життя, викликати ревнощі й збурити небезпечні пристрасті.

«Прилетіла ластівочка» — це роман про силу мистецтва, талант і велику працю, про злочин, нещадність системи й невинність жертви, про одержимість і ціну великої любові. І про відому мелодію, що пережила століття, навіть якщо постріл обірвав життя того, хто її створив.

У грудні 1997 року в пансіонаті для літніх людей готуються до святкування Різдва. Старий Ніколас Лео чує мелодію «Щедрика» і… раптом мало не помирає від серцевого нападу. Чоловік на останній сповіді зізнається, що він — зовсім не той, за кого багато років себе видавав. Його розповідь переносить нас до Києва 1916 року, де відбувається прем’єра легендарного «Щедрика» Миколи Леонтовича. Під час війни та на тлі зламу епох переплітаються долі молодих музикантів, митців, студентів. Їх надихає музика, вона стає силою, яка здатна змінити життя, викликати ревнощі й збурити небезпечні пристрасті.

«Прилетіла ластівочка» — це роман про силу мистецтва, талант і велику працю, про злочин, нещадність системи й невинність жертви, про одержимість і ціну великої любові. І про відому мелодію, що пережила століття, навіть якщо постріл обірвав життя того, хто її створив.

Прилетіла ластівочка

Софія Андрухович — авторка, яка вміє заглядати в душу до своїх персонажів. Вона створює їх такими глибокими, неочевидними, переконливими, що, познайомившись з ними вперше, не забудеш їх та й навряд чи відпустиш, а може, то вони не відпускатимуть тебе. Тож перевидання двох ранніх книжок Софії Андрухович: збірки оповідань «Жінки їхніх чоловіків» та повісті «Старі люди» з ілюстраціями Олени Стельмах — це повернення до історій непересічних і водночас буденних жінок і чоловіків, частіше все-таки жінок. Це історії про тілесність та ідентичність, про межі та їхню відсутність, про любов і проживання, злиття й відокремлення, пошук себе та в собі, спокусу, спокушання і відторгнення. Це калейдоскоп жінок, яких мрієш зустріти і хочеш уникати, а також історія однієї пари, у якої були роки за плечима, та не було старості, лиш велика любов і вміння бути тут і зараз, проживаючи кожну мить разом.

Софія Андрухович — авторка, яка вміє заглядати в душу до своїх персонажів. Вона створює їх такими глибокими, неочевидними, переконливими, що, познайомившись з ними вперше, не забудеш їх та й навряд чи відпустиш, а може, то вони не відпускатимуть тебе. Тож перевидання двох ранніх книжок Софії Андрухович: збірки оповідань «Жінки їхніх чоловіків» та повісті «Старі люди» з ілюстраціями Олени Стельмах — це повернення до історій непересічних і водночас буденних жінок і чоловіків, частіше все-таки жінок. Це історії про тілесність та ідентичність, про межі та їхню відсутність, про любов і проживання, злиття й відокремлення, пошук себе та в собі, спокусу, спокушання і відторгнення. Це калейдоскоп жінок, яких мрієш зустріти і хочеш уникати, а також історія однієї пари, у якої були роки за плечима, та не було старості, лиш велика любов і вміння бути тут і зараз, проживаючи кожну мить разом.

Жінки їхніх чоловіків. Старі люди

Люди на каві. Та про що вони лишень не говорять! Сміються, сваряться, зізнаються в коханні, розповідають про подорожі, будують плани. Встигай лише записувати. Ці історії — про звичайних людей, які живуть своє життя, з його драмами, болючими розривами і вічним прагненням щастя. Тут багато чуттєвості, гумору і фіксації моменту, бо так важливо відчути мить, у якій ти живий і відчуваєш світ довкола — у повноті емоцій, звуків, смаків, кольорів. І в цьому сенсі цю збірку оповідань можна було б назвати свого роду гідом у світі органів чуття, бо головний герой тут — людина, яку можна обійняти і яка хоче, щоб її чули, бачили і любили.

Люди на каві. Та про що вони лишень не говорять! Сміються, сваряться, зізнаються в коханні, розповідають про подорожі, будують плани. Встигай лише записувати. Ці історії — про звичайних людей, які живуть своє життя, з його драмами, болючими розривами і вічним прагненням щастя. Тут багато чуттєвості, гумору і фіксації моменту, бо так важливо відчути мить, у якій ти живий і відчуваєш світ довкола — у повноті емоцій, звуків, смаків, кольорів. І в цьому сенсі цю збірку оповідань можна було б назвати свого роду гідом у світі органів чуття, бо головний герой тут — людина, яку можна обійняти і яка хоче, щоб її чули, бачили і любили.

Люди на каві

Ця книга повністю нова, за винятком невеликої наліпки-цінника на обкладинці. Ми пропонуємо її за зниженою ціною, щоб ви могли насолодитися чудовою літературою, незважаючи на незначний недолік.

Анна і Сара — дві дівчинки з різних часів. Перша — сучасна підлітка, переселенка з Донецька, яка захоплюється музикою і має близькі взаємини із набагато старшим одруженим чоловіком. Друга — єврейська дівчинка, яка нічого не чує через ваду слуху, робить дивовижні колажі, веде щоденник упродовж 1938–1941 рр., і згодом цей щоденник вийде у світ окремою книжкою. Що ж поєднує двох дівчат із такими різними долями? І навіщо Анні щоденник Сари, яку правду вона хоче там відшукати?

Ця книжка — про важливість помічати тих, хто поруч, про дорослішання та набуття самості й власного голосу, про складання із розрізнених фрагментів себе і свого цілісного світу, в якому немає порожніх місць. Врешті — про правду, стійкість, про дім, який завжди з нами, хай би де ми були.

Ця книга повністю нова, за винятком невеликої наліпки-цінника на обкладинці. Ми пропонуємо її за зниженою ціною, щоб ви могли насолодитися чудовою літературою, незважаючи на незначний недолік.

Анна і Сара — дві дівчинки з різних часів. Перша — сучасна підлітка, переселенка з Донецька, яка захоплюється музикою і має близькі взаємини із набагато старшим одруженим чоловіком. Друга — єврейська дівчинка, яка нічого не чує через ваду слуху, робить дивовижні колажі, веде щоденник упродовж 1938–1941 рр., і згодом цей щоденник вийде у світ окремою книжкою. Що ж поєднує двох дівчат із такими різними долями? І навіщо Анні щоденник Сари, яку правду вона хоче там відшукати?

Ця книжка — про важливість помічати тих, хто поруч, про дорослішання та набуття самості й власного голосу, про складання із розрізнених фрагментів себе і свого цілісного світу, в якому немає порожніх місць. Врешті — про правду, стійкість, про дім, який завжди з нами, хай би де ми були.

Її порожні місця

Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців. Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном. Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У цьому романі тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський, український історик польського походження, філософ і невдалий політик, засновник українського монархізму. Його життя було суцільним рухом проти вітру, пожертвою заради ідеї. Але й ним поживився синій кит української пам’яті. Авторка вкладає розповідь про цього чоловіка в уста молодої жінки, героїні роману, нашої сучасниці, котра досліджує старі газети, щоб віднайти власну ідентичність і доторкнутися до минулого, яке вирізали з її історії, як з кіноплівки.

Роман став переможцем літературної премії "Книга року ВВС" у 2016 році.

Що таке час, як не кит, який поглинає все, зрівнюючи у бездонному череві геніїв і невдах, шляхетних добродіїв і політичних злочинців. Скільки людських життів непересічних українців стали тим заковтнутим планктоном. Їх неможливо дістати із забуття, хіба що хтось із живих відчує нагальну потребу згадувати. У цьому романі тим славетним забутим є В’ячеслав Липинський, український історик польського походження, філософ і невдалий політик, засновник українського монархізму. Його життя було суцільним рухом проти вітру, пожертвою заради ідеї. Але й ним поживився синій кит української пам’яті. Авторка вкладає розповідь про цього чоловіка в уста молодої жінки, героїні роману, нашої сучасниці, котра досліджує старі газети, щоб віднайти власну ідентичність і доторкнутися до минулого, яке вирізали з її історії, як з кіноплівки.

Роман став переможцем літературної премії &ldquo;Книга року ВВС&rdquo; у 2016 році.

Забуття

Київський юрист Едем вважає себе невдахою: він смертельно хворий, не досяг успіхів у кар’єрі, а головне кохання свого життя втратив п’ятнадцять років тому. У мить найбільшого розпачу перед ним виникає джин і пропонує договір: безсмертну Едемову душу в обмін на можливість пожити чужими життями. Від залитої світлом телестудії — до темних коридорів влади, від пишних прийомів мільярдерів — до обшарпаних стін дитячого притулку, від відкритого вітрам даху хмарочоса — до зали Небесного суду, куди ніколи не добирався вітер... Багатство, влада, слава і любов закрутяться у вирі однієї угоди, яка змінить долі всіх, до неї причетних.

«Часу немає» — це роман-пробіжка, який не дає перевести подих. Це одіссея вулицями Києва та споконвічне повернення до самого себе. Це лабіринт із зарядженими рушницями, кожна з яких обов’язково вистрілить. Це історія про те, що навіть найбільший невдаха одного разу може змінити світ. І, звісно, це книга про час. А точніше — про його відсутність.

Київський юрист Едем вважає себе невдахою: він смертельно хворий, не досяг успіхів у кар’єрі, а головне кохання свого життя втратив п’ятнадцять років тому. У мить найбільшого розпачу перед ним виникає джин і пропонує договір: безсмертну Едемову душу в обмін на можливість пожити чужими життями. Від залитої світлом телестудії — до темних коридорів влади, від пишних прийомів мільярдерів — до обшарпаних стін дитячого притулку, від відкритого вітрам даху хмарочоса — до зали Небесного суду, куди ніколи не добирався вітер&hellip; Багатство, влада, слава і любов закрутяться у вирі однієї угоди, яка змінить долі всіх, до неї причетних.

«Часу немає» — це роман-пробіжка, який не дає перевести подих. Це одіссея вулицями Києва та споконвічне повернення до самого себе. Це лабіринт із зарядженими рушницями, кожна з яких обов’язково вистрілить. Це історія про те, що навіть найбільший невдаха одного разу може змінити світ. І, звісно, це книга про час. А точніше — про його відсутність.

Часу немає

Роман «П’ять поглядів на весняний вогонь» українського письменника Олега Полякова продовжує традицію нової «химерної» прози, яку автор започаткував у своїх попередніх творах. 

Це розповідь про благородні українські серця, що сповнені великої любові до світу і скромності щодо себе. Про таких людей ніколи не згадають соціальні мережі, й у цьому полягає роздвоєність (іронія? загадка? примха?) нашого світу, оскільки їхні імена вже записані на небесних скрижалях.

Ось вони, п’ятеро, сидять біля багаття, чаркуються, усміхаються, танцюють, а нам годі зрозуміти, що насправді зібрало їх тут — випадок, чиясь воля чи доля? Цю загадку ще доведеться розплутати, пройшовши з кожним із героїв через його непросте життя — з втратами й ранами, розчаруванням і надією, благородством і любов’ю. Врешті п’ять різних історій сплетуться в один сюжет — шорсткий, правдивий і магічний, з присмаком гіркого тютюну і щемкої ніжності. 

Ця книжка доводить, що центр Землі — поняття зовсім не географічне, а винятково духовне, і що одного весняного вітряного дня він цілком може переміститися в провінційне містечко на Сході України. 

Роман «П’ять поглядів на весняний вогонь» українського письменника Олега Полякова продовжує традицію нової «химерної» прози, яку автор започаткував у своїх попередніх творах.

Це розповідь про благородні українські серця, що сповнені великої любові до світу і скромності щодо себе. Про таких людей ніколи не згадають соціальні мережі, й у цьому полягає роздвоєність (іронія? загадка? примха?) нашого світу, оскільки їхні імена вже записані на небесних скрижалях.

Ось вони, п’ятеро, сидять біля багаття, чаркуються, усміхаються, танцюють, а нам годі зрозуміти, що насправді зібрало їх тут — випадок, чиясь воля чи доля? Цю загадку ще доведеться розплутати, пройшовши з кожним із героїв через його непросте життя — з втратами й ранами, розчаруванням і надією, благородством і любов’ю. Врешті п’ять різних історій сплетуться в один сюжет — шорсткий, правдивий і магічний, з присмаком гіркого тютюну і щемкої ніжності.

Ця книжка доводить, що центр Землі — поняття зовсім не географічне, а винятково духовне, і що одного весняного вітряного дня він цілком може переміститися в провінційне містечко на Сході України.

П'ять поглядів на весняний вогонь

Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати... У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.

 «Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій. 

Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір — серійний маніяк, убивств якого тамтешні мешканці воліють не помічати&hellip; У цьому проклятому селищі, де все по колу і всі живуть життям, яке ненавидять, розслідування постійно заходить у глухий кут. Андрій вірить, що загублена дівчинка, попри все, жива і він її знайде. Але нікому, крім нього, це не потрібно.

«Я бачу, вас цікавить пітьма» — історія про непробивну людську байдужість і пітьму всередині нас. Про чесність із собою й ціну, яку ми готові заплатити за забуття. Про гріхи, що матеріалізуються, і спокуту, дорожчу за спокій.

Я бачу, вас цікавить пітьма

Моллі Салліван звикла ділитися інтимними подробицями свого життя з мільйонами фоловерів. Самотня матуся, вона збудувала кар’єру на щирих постах про непросте материнство і невдалі побачення. Але якось виклала фотографію свого нареченого Скотта, і була ошелешена його негативною реакцією. Заради їхніх стосунків Моллі погоджується видалити допис і тримати Скотта та його десятирічну доньку якнайдалі від уваги соціальних мереж. Але вже занадто пізно, дехто його впізнав. Лів Барретт упевнена, що Скотт — убивця її сестри, якому багато років тому вдалося уникнути правосуддя і безслідно зникнути. Тепер вона має намір вивести його на чисту воду і нарешті притягнути до відповідальності. Зважаючи на публічність Моллі, вистежити його буде нескладно.

Переклад: Світлана Смілян

Моллі Салліван звикла ділитися інтимними подробицями свого життя з мільйонами фоловерів. Самотня матуся, вона збудувала кар’єру на щирих постах про непросте материнство і невдалі побачення. Але якось виклала фотографію свого нареченого Скотта, і була ошелешена його негативною реакцією. Заради їхніх стосунків Моллі погоджується видалити допис і тримати Скотта та його десятирічну доньку якнайдалі від уваги соціальних мереж. Але вже занадто пізно, дехто його впізнав. Лів Барретт упевнена, що Скотт — убивця її сестри, якому багато років тому вдалося уникнути правосуддя і безслідно зникнути. Тепер вона має намір вивести його на чисту воду і нарешті притягнути до відповідальності. Зважаючи на публічність Моллі, вистежити його буде нескладно.

Переклад: Світлана Смілян

Фоловери

Ця історія про двох молодих чоловіків, колишніх однокласників — випускників елітної школи. Джеймс — успішний бізнесмен і політик, з яким стався нещасний випадок, травма мозку, що позбавила його можливості жити нормальним самостійним життям і зруйнувала мрії. Денні, студенту Кембриджу, пророкували успіх і карколомну карʼєру, однак раптова загибель сестри підкосила його: він почав зазирати в пляшку і втратив усе, чому присвятив молоді роки. У школі вони ніколи не були друзями, проте життя випадково звело їх через багато років. Двоє чоловіків, дві поламані долі, два різні шляхи — вони поєдналися через біду, але разом створили дещо прекрасне: чудову міцну дружбу. Це зворушлива, смілива та сповнена гумору історія про те, як життя дає нам другий шанс і спонукає повірити в ліпше.

Перклад: Ірина Павленко

Ця історія про двох молодих чоловіків, колишніх однокласників — випускників елітної школи. Джеймс — успішний бізнесмен і політик, з яким стався нещасний випадок, травма мозку, що позбавила його можливості жити нормальним самостійним життям і зруйнувала мрії. Денні, студенту Кембриджу, пророкували успіх і карколомну карʼєру, однак раптова загибель сестри підкосила його: він почав зазирати в пляшку і втратив усе, чому присвятив молоді роки. У школі вони ніколи не були друзями, проте життя випадково звело їх через багато років. Двоє чоловіків, дві поламані долі, два різні шляхи — вони поєдналися через біду, але разом створили дещо прекрасне: чудову міцну дружбу. Це зворушлива, смілива та сповнена гумору історія про те, як життя дає нам другий шанс і спонукає повірити в ліпше.

Перклад: Ірина Павленко

Чоловік, якого я, здається, знаю

Покататися човном по Тибру — дитяча мрія Чубатого. Тож роздобувши трохи грошенят, він винаймає човника і з друзяками розкошує на середводді. Раптом у вирі він бачить ластівку, яка не може випростатися і скоро потоне. Підліток відчайдушно кидається у воду, пливе до пташки, аби її врятувати. Минають роки, Чубатий дорослішає, наміряється пошлюбитися, однак потрапляє до в’язниці. По виході з неї життя йому бачиться геть інакше. Як він чинитиме, коли в бистрині Тибру тонутиме його приятель? Чи кинеться стрімголов на порятунок, чи вирішить пройти повз?

Роман «Діти вулиці» (1955) італійського кінорежисера П. П. Пазоліні одразу по виході здобув визнання і розлетівся 100-тисячним тиражем. А за кілька місяців автора звинуватили в поширенні порнографії та розпочали кримінальне провадження. Сам кінорежисер зауважував, що його персонажі «цінують почуття честі, відданості, геройства заради геройства, чуттєвості». 

Вулична шпана, шибеники, босота, ватага відчайдухів, бешкетників, жохів і шибайголів, а ще халамидники, розбишаки й голопузьки — ось хто ці хлопці із нижчих прошарків населення розгромлених війною передмість і околиць величного Рима; вони збирають брухт, цуплять що трапиться, махлюють в картярські ігри на вулицях, навідують повій та інколи продаються й самі.

Покататися човном по Тибру — дитяча мрія Чубатого. Тож роздобувши трохи грошенят, він винаймає човника і з друзяками розкошує на середводді. Раптом у вирі він бачить ластівку, яка не може випростатися і скоро потоне. Підліток відчайдушно кидається у воду, пливе до пташки, аби її врятувати. Минають роки, Чубатий дорослішає, наміряється пошлюбитися, однак потрапляє до в’язниці. По виході з неї життя йому бачиться геть інакше. Як він чинитиме, коли в бистрині Тибру тонутиме його приятель? Чи кинеться стрімголов на порятунок, чи вирішить пройти повз?

Роман «Діти вулиці» (1955) італійського кінорежисера П. П. Пазоліні одразу по виході здобув визнання і розлетівся 100-тисячним тиражем. А за кілька місяців автора звинуватили в поширенні порнографії та розпочали кримінальне провадження. Сам кінорежисер зауважував, що його персонажі «цінують почуття честі, відданості, геройства заради геройства, чуттєвості».

Вулична шпана, шибеники, босота, ватага відчайдухів, бешкетників, жохів і шибайголів, а ще халамидники, розбишаки й голопузьки — ось хто ці хлопці із нижчих прошарків населення розгромлених війною передмість і околиць величного Рима; вони збирають брухт, цуплять що трапиться, махлюють в картярські ігри на вулицях, навідують повій та інколи продаються й самі.

Діти вулиці

«Журавлі відлітають у вирій» — дебютний роман шведської письменниці Ліси Рідсен, відзначений у Швеції численними преміями, зокрема «Книга року-2024». Це зворушлива історія про самотність і старість, про дружбу і віддане кохання. Про мужність і прагнення утримати контроль над власним життям.
Одноманітне життя Бо рідко щось порушує, хіба відвідини працівників соціальної служби. Після переїзду дружини до будинку хворих на деменцію в домі панують порожнеча і смуток. Єдиною розрадою для літнього чоловіка є улюблений пес-компаньйон Сикстен. Проте син хоче віддати Сикстена в притулок для собак. Загроза втрати чотирилапого друга викликає вир емоцій, які змушують Бо згадати своє життя, батьківство та спосіб виявлення любові. А часу, щоб вирішити те, що інколи здається неможливим — порозумітися з сином, лишається у Бо дедалі менше.
Старіння, старість і життя літніх людей — ця тема дражлива, іноді болюча, непопулярна, утім невідворотна для кожного. І ця історія спонукає до роздумів. Чи не варто більше говорити про старість і чи взагалі ми це робимо? І як старіння та його наслідки впливають на нашу самооцінку, наших рідних і людську цінність? Варто наважитися про це міркувати. Адже ми всі до цього прямуємо, бо такий плин життя.

Перекладач - Юлія Максимейко.
Ілюстратор - Sara R. Acedo.

«Журавлі відлітають у вирій» — дебютний роман шведської письменниці Ліси Рідсен, відзначений у Швеції численними преміями, зокрема «Книга року-2024». Це зворушлива історія про самотність і старість, про дружбу і віддане кохання. Про мужність і прагнення утримати контроль над власним життям. 
Одноманітне життя Бо рідко щось порушує, хіба відвідини працівників соціальної служби. Після переїзду дружини до будинку хворих на деменцію в домі панують порожнеча і смуток. Єдиною розрадою для літнього чоловіка є улюблений пес-компаньйон Сикстен. Проте син хоче віддати Сикстена в притулок для собак. Загроза втрати чотирилапого друга викликає вир емоцій, які змушують Бо згадати своє життя, батьківство та спосіб виявлення любові. А часу, щоб вирішити те, що інколи здається неможливим — порозумітися з сином, лишається у Бо дедалі менше. 
Старіння, старість і життя літніх людей — ця тема дражлива, іноді болюча, непопулярна, утім невідворотна для кожного. І ця історія спонукає до роздумів. Чи не варто більше говорити про старість і чи взагалі ми це робимо? І як старіння та його наслідки впливають на нашу самооцінку, наших рідних і людську цінність? Варто наважитися про це міркувати. Адже ми всі до цього прямуємо, бо такий плин життя.

Перекладач - Юлія Максимейко. 
Ілюстратор - Sara R. Acedo.

Журавлі відлітають у вирій

Олекса Стороженко відомий насамперед веселими оповіданнями про чортів і «прикрих баб», та справжню любов він плекав саме до історичної минувшини. Мандруючи у службових справах, письменник полюбляв знайти старожила і розпитати його про колишні часи, — нерідко це виливалося в унікальні історії.
Проза Стороженка просякнута духом козаччини й тугою за безповоротно втраченим минулим. Поряд із замальовками-гуморесками письменник фіксує на папері загублені дні слави запорожців і гайдамаків, збирає народні легенди й бувальщини, записує фольклор. 
Крім того, Стороженко мав на меті створити «українського Фауста» в образі легендарного Марка Пекельного, що мандрує на межі між цим і тим світом. Якби не передчасна смерть автора — хтозна, чи не став би цей твір поряд з Енеїдою і Чорною радою.
Наслідуючи приклад письменника, можемо й ми поринути в минуле, збережене хіба на сторінках книжок, і оживити його, як робив це Олекса Стороженко, створюючи «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа», «Дороша», «Марка Проклятого» та інші неповторні твори.

Олекса Стороженко відомий насамперед веселими оповіданнями про чортів і «прикрих баб», та справжню любов він плекав саме до історичної минувшини. Мандруючи у службових справах, письменник полюбляв знайти старожила і розпитати його про колишні часи, — нерідко це виливалося в унікальні історії. 
Проза Стороженка просякнута духом козаччини й тугою за безповоротно втраченим минулим. Поряд із замальовками-гуморесками письменник фіксує на папері загублені дні слави запорожців і гайдамаків, збирає народні легенди й бувальщини, записує фольклор. 
Крім того, Стороженко мав на меті створити «українського Фауста» в образі легендарного Марка Пекельного, що мандрує на межі між цим і тим світом. Якби не передчасна смерть автора — хтозна, чи не став би цей твір поряд з Енеїдою і Чорною радою. 
Наслідуючи приклад письменника, можемо й ми поринути в минуле, збережене хіба на сторінках книжок, і оживити його, як робив це Олекса Стороженко, створюючи «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа», «Дороша», «Марка Проклятого» та інші неповторні твори.

Межигірський дід

Валер’ян Підмогильний (1901–1937) — український письменник і перекладач, представник покоління «Розстріляного відродження», життя якого обірвав сталінський режим. 
Творче сонце прозаїка зійшло рано: у дев’ятнадцять років видав свою першу збірку, у двадцять — дебютував з перекладом роману «Таїс» Анатоля Франса. Саме завдяки Підмогильному вийшли твори Бальзака, Стендаля, Дідро, Гюго, Вольтера, Меріме українською мовою. Як автор Валер’ян Підмогильний показав себе майстром глибокого психологізму, інтелектуалізму. Він тонко зобразив проблеми міста й села, людини й обставин... Попри різноманіття сюжетів ці риси притаманні всім його творам.
Насолодитися мовою, глибиною образів, авторського стилю можна у добірці, куди входять твори: «Сонце сходить», «Важке питання», «Гайдамака», «Остап Шаптала», «Військовий літун», «Історія пані Ївги», «Смерть» та «Повість без назви...» — останній незавершений твір, який називають унікальним прикладом інтелектуального й психологічного роману в українській літературі XX ст.

Валер’ян Підмогильний (1901–1937) — український письменник і перекладач, представник покоління «Розстріляного відродження», життя якого обірвав сталінський режим. 
Творче сонце прозаїка зійшло рано: у дев’ятнадцять років видав свою першу збірку, у двадцять — дебютував з перекладом роману «Таїс» Анатоля Франса. Саме завдяки Підмогильному вийшли твори Бальзака, Стендаля, Дідро, Гюго, Вольтера, Меріме українською мовою. Як автор Валер’ян Підмогильний показав себе майстром глибокого психологізму, інтелектуалізму. Він тонко зобразив проблеми міста й села, людини й обставин&hellip; Попри різноманіття сюжетів ці риси притаманні всім його творам. 
Насолодитися мовою, глибиною образів, авторського стилю можна у добірці, куди входять твори: «Сонце сходить», «Важке питання», «Гайдамака», «Остап Шаптала», «Військовий літун», «Історія пані Ївги», «Смерть» та «Повість без назви&hellip;» — останній незавершений твір, який називають унікальним прикладом інтелектуального й психологічного роману в українській літературі XX ст.

Сонце сходить

Завдяки роману «Щоденник покоївки» Октав Мірбо здобув славу майстра епатажу. Головна героїня, покоївка Селестіна викриває брудні реалії життя французьких вельмож кінця ХІХ століття. Вона прислуговує панам ледь не з дитинства, а отже, знає безліч чужих таємниць. І хоч цей роман називають скандальним та еротичним, сторінки його пронизані глибокими роздумами наймички, страхами жінки, почуттями чесної з собою людини. Селестіна
не стоїть осторонь бурхливого цинічного життя, про яке пише в щоденнику, — вона вільно пливе його водами, намагаючись не розчинитися.

Завдяки роману «Щоденник покоївки» Октав Мірбо здобув славу майстра епатажу. Головна героїня, покоївка Селестіна викриває брудні реалії життя французьких вельмож кінця ХІХ століття. Вона прислуговує панам ледь не з дитинства, а отже, знає безліч чужих таємниць. І хоч цей роман називають скандальним та еротичним, сторінки його пронизані глибокими роздумами наймички, страхами жінки, почуттями чесної з собою людини. Селестіна 
не стоїть осторонь бурхливого цинічного життя, про яке пише в щоденнику, — вона вільно пливе його водами, намагаючись не розчинитися.

Щоденник покоївки

Одного дня в квартирі Сімона Лекера, вчителя французької мови в американській школі, поліція знаходить рукопис із заголовком «Зустріч за оголошенням». У ньому викладено детальну оповідку-звіт якогось Бориса про дивну зустріч із деким на ім’я Джин, жінкою чи то чоловіком, з метою протистояння технологічному наступу на свободу людини. Борис має дотримувати інструкцій, щоб виконати перше завдання, однак потрапляє у вир дивних, загадкових і навіть очуднених сюжетів, де минуле й майбутнє існують водночас, доньки виявляються своїми матерями, а манекени заступають людей…
Чи вдасться поліції розгадати закодоване у звіті Бориса, а Борисові впоратись із завданням? І чи в рукописі все до ладу викладено Сімоном, який зник, а його тіла поліція знайти не може?
Лінгвістично-детективний роман «Джин» А. Роба-Ґріє містить патерни «Матриці» Вачовскі, відгомін орвеллівського «1984», втілення на кількох рівнях симулякрів і симуляцій Дерріди та прозору ілюстрацію борхесівської метафори «саду розгалужених стежин».

Одного дня в квартирі Сімона Лекера, вчителя французької мови в американській школі, поліція знаходить рукопис із заголовком «Зустріч за оголошенням». У ньому викладено детальну оповідку-звіт якогось Бориса про дивну зустріч із деким на ім’я Джин, жінкою чи то чоловіком, з метою протистояння технологічному наступу на свободу людини. Борис має дотримувати інструкцій, щоб виконати перше завдання, однак потрапляє у вир дивних, загадкових і навіть очуднених сюжетів, де минуле й майбутнє існують водночас, доньки виявляються своїми матерями, а манекени заступають людей… 
Чи вдасться поліції розгадати закодоване у звіті Бориса, а Борисові впоратись із завданням? І чи в рукописі все до ладу викладено Сімоном, який зник, а його тіла поліція знайти не може? 
Лінгвістично-детективний роман «Джин» А. Роба-Ґріє містить патерни «Матриці» Вачовскі, відгомін орвеллівського «1984», втілення на кількох рівнях симулякрів і симуляцій Дерріди та прозору ілюстрацію борхесівської метафори «саду розгалужених стежин».

Джин, або Червона калюжа на розбитій бруківці

Улітку 793 року мирний острів Ліндісфарн, осердя віри й знань у північній Англії, опиняється в полум’ї. З моря приходять «чорти з півночі» — перші вікінги, що назавжди змінять долю Британії.

Молодий монах Гунлаф, який досі знав лише силу слова і молитви, стає свідком жорстокого нападу, що перетворює його життя на битву між вірою і страхом, духом і мечем. Коли рукописи згорають, а святі місця топчуть дикуни зі зброєю, Гунлаф розуміє: настав час, коли перо вже не захищає. Між чорнилом і кров’ю, Богом і Дияволом, він обирає дорогу воїна — не для слави, а щоб урятувати людяність у світі, що втрачає світло. «Час для мечів» — це епічна історія народження легенди, у якій слово стає зброєю, а віра — найміцнішим клинком.

Атмосферний і напружений роман занурює в ранньосередньовічну Британію — світ туманів, молитов і мечів, де кожен вибір має ціну.

Переклад: Альона Вітязь.

Улітку 793 року мирний острів Ліндісфарн, осердя віри й знань у північній Англії, опиняється в полум’ї. З моря приходять «чорти з півночі» — перші вікінги, що назавжди змінять долю Британії.

Молодий монах Гунлаф, який досі знав лише силу слова і молитви, стає свідком жорстокого нападу, що перетворює його життя на битву між вірою і страхом, духом і мечем. Коли рукописи згорають, а святі місця топчуть дикуни зі зброєю, Гунлаф розуміє: настав час, коли перо вже не захищає. Між чорнилом і кров’ю, Богом і Дияволом, він обирає дорогу воїна — не для слави, а щоб урятувати людяність у світі, що втрачає світло. «Час для мечів» — це епічна історія народження легенди, у якій слово стає зброєю, а віра — найміцнішим клинком.

Атмосферний і напружений роман занурює в ранньосередньовічну Британію — світ туманів, молитов і мечів, де кожен вибір має ціну.

Переклад: Альона Вітязь.

Час мечів

Звичайний бій сніжками у дворі ліцею закінчується для Поля нещастям: відтепер він не відвідуватиме заняття й не бачитиме Даржелоса, яким захоплений до нестями. Зачинившись у кімнаті, разом із сестрою Поль створює химерний світ, де можна правити простором і часом. Сюди притягує Жерара, закоханого в Поля, та юну манекенницю-сироту Аґату. Не зовсім розуміючи всіх правил і тонкощів вигадливої гри, вони смиренно підкоряються встановленому порядку.

Цей світ, сповнений п’янкого трунку втіхи і вигаданий для захисту, поволі перетворюється на пастку, смертельну гру, на кін якої учасники поставили власні життя добровільно.

Роман «Жахливі діти» французького письменника і кінорежисера Жана Кокто за співіснуванням Ероса й Танатоса суголосний «Історії ока» Ж. Батая, а за звучанням долинає до «Шумовиння днів» Б. Віана.

Перекладач - Роман Осадчук.
Ілюстратор - Женя Полосіна.

Звичайний бій сніжками у дворі ліцею закінчується для Поля нещастям: відтепер він не відвідуватиме заняття й не бачитиме Даржелоса, яким захоплений до нестями. Зачинившись у кімнаті, разом із сестрою Поль створює химерний світ, де можна правити простором і часом. Сюди притягує Жерара, закоханого в Поля, та юну манекенницю-сироту Аґату. Не зовсім розуміючи всіх правил і тонкощів вигадливої гри, вони смиренно підкоряються встановленому порядку.

Цей світ, сповнений п’янкого трунку втіхи і вигаданий для захисту, поволі перетворюється на пастку, смертельну гру, на кін якої учасники поставили власні життя добровільно.

Роман «Жахливі діти» французького письменника і кінорежисера Жана Кокто за співіснуванням Ероса й Танатоса суголосний «Історії ока» Ж. Батая, а за звучанням долинає до «Шумовиння днів» Б. Віана.

Перекладач - Роман Осадчук. 
Ілюстратор - Женя Полосіна.

Жахливі діти

Джордж, Ніла і Луп — найгірший музичний гурт на Землі. Джордж прагне, аби їхній бенд був найкрутішим, та Ніла боїться сцени, а Луп занадто відволікається на свою пристрасть — астрономію. Може, друзям і бракує таланту, але їхня музика лине від самого серця. І вони прагнуть перемогти на конкурсі музичних гуртів у школі.

Та розпочавши свій шкільний виступ, вони зненацька вилітають у космос. І потрапляють на міжгалактичний музичний конкурс! Якщо вони не переможуть, ризикують ніколи не повернутися додому… То чи зможе найгірший гурт на Землі стати найкращим гуртом усесвіту?

«Космічний гурт» Тома Флетчера — міжгалактична весела історія про віру в себе та силу дружби.

Джордж, Ніла і Луп — найгірший музичний гурт на Землі. Джордж прагне, аби їхній бенд був найкрутішим, та Ніла боїться сцени, а Луп занадто відволікається на свою пристрасть — астрономію. Може, друзям і бракує таланту, але їхня музика лине від самого серця. І вони прагнуть перемогти на конкурсі музичних гуртів у школі.

Та розпочавши свій шкільний виступ, вони зненацька вилітають у космос. І потрапляють на міжгалактичний музичний конкурс! Якщо вони не переможуть, ризикують ніколи не повернутися додому… То чи зможе найгірший гурт на Землі стати найкращим гуртом усесвіту?

«Космічний гурт» Тома Флетчера — міжгалактична весела історія про віру в себе та силу дружби.

Космічний гурт

Олеся Ульяненка називали контроверсійним, його твори критикували й офіційно забороняли, ними захоплювалися і зачитувалися, а після читання довго залишалися під враженням сильного, образного, густого й сміливого письма. Він один із найсміливіших українських письменників, якщо говорити про зображення людської натури. Олесь Ульяненко показує світ і людей такими, якими вони є, без прикрас і масок: жорстокість і насильство, розпуста, безвихідь, приреченість, тваринні інстинкти, межа божевілля й марний пошук сенсів, моральний надлам людини на соціальному дні й життя на зламі. 

За роман «Сталінка» автор 1997 року отримав Малу Шевченківську премію.

Олеся Ульяненка називали контроверсійним, його твори критикували й офіційно забороняли, ними захоплювалися і зачитувалися, а після читання довго залишалися під враженням сильного, образного, густого й сміливого письма. Він один із найсміливіших українських письменників, якщо говорити про зображення людської натури. Олесь Ульяненко показує світ і людей такими, якими вони є, без прикрас і масок: жорстокість і насильство, розпуста, безвихідь, приреченість, тваринні інстинкти, межа божевілля й марний пошук сенсів, моральний надлам людини на соціальному дні й життя на зламі.

За роман «Сталінка» автор 1997 року отримав Малу Шевченківську премію.

Сталінка. Богемна рапсодія

Ірена Карпа — українська письменниця, співачка гурту «ФАКТИЧНО САМІ», журналістка, культурна дипломатка.

На час написання романів «50 хвилин трави» і «Фройд би плакав» автор­ці було 22 роки. Ці твори називали викличними, провокаційними й навіть революційними. Вони дивували, захоплювали, вражали, були тригерними, але точно не залишали читача байдужим. У них йдеться про жінок, які можуть сміятися і плакати, бути гранично відвертими зі собою та іншими, помилятися і давати собі право на те, чого хочуть. Ці жінки можуть усе розуміти або ні, проте вони у взаєминах з чоловіками самі керують своїм життям, хай би яким воно було. 

«50 хвилин трави» — історія про кохання, етапи пошуку і становлення; тут іронія поєднана з болем, а потік свідомості стає частиною сюжету. 

Роман «Фройд би плакав», який авторка написала після своєї подорожі Південно-Східною Азією, запрошує у мандрівку різними містами й культурами, а в ширшому сенсі — до пізнання себе і життя.

Ірена Карпа — українська письменниця, співачка гурту «ФАКТИЧНО САМІ», журналістка, культурна дипломатка.

На час написання романів «50 хвилин трави» і «Фройд би плакав» автор­ці було 22 роки. Ці твори називали викличними, провокаційними й навіть революційними. Вони дивували, захоплювали, вражали, були тригерними, але точно не залишали читача байдужим. У них йдеться про жінок, які можуть сміятися і плакати, бути гранично відвертими зі собою та іншими, помилятися і давати собі право на те, чого хочуть. Ці жінки можуть усе розуміти або ні, проте вони у взаєминах з чоловіками самі керують своїм життям, хай би яким воно було.

«50 хвилин трави» — історія про кохання, етапи пошуку і становлення; тут іронія поєднана з болем, а потік свідомості стає частиною сюжету.

Роман «Фройд би плакав», який авторка написала після своєї подорожі Південно-Східною Азією, запрошує у мандрівку різними містами й культурами, а в ширшому сенсі — до пізнання себе і життя.

50 хвилин трави. Фройд би плакав

«Готель “Велика Пруссія”» —  детективний роман Богдана Коломійчука, сповнений карколомних пригод та шпигунських таємниць.

1905 рік. Кар’єра одного з кращих слідчих Галичини, львівського комісара Адама Вістовича, йде вгору. Щоб допомогти молодшому колезі, ад’юнктові Самковському, комісар береться за нібито тривіальну справу. Однак з’ясовується, що нитки її тягнуться далеко за межі Львова і навіть за межі імперії.

Розслідування приводить Вістовича у Пруссію, де кілька впливових посадовців та підприємців об’єднуються з мафією, аби протистояти російським шпигунам. Раптом члени цього синдикату починають гинути за доволі жорстоких обставин. Вбивства стаються у Берліні, Позені та інших містах. У цій коловерті несподівано опиняється колишня дружина Вістовича, берлінська актриса Анна Каліш. Комісар береться за найнебезпечнішу справу в своєму житті.

«Готель “Велика Пруссія”» — детективний роман Богдана Коломійчука, сповнений карколомних пригод та шпигунських таємниць.

1905 рік. Кар’єра одного з кращих слідчих Галичини, львівського комісара Адама Вістовича, йде вгору. Щоб допомогти молодшому колезі, ад’юнктові Самковському, комісар береться за нібито тривіальну справу. Однак з’ясовується, що нитки її тягнуться далеко за межі Львова і навіть за межі імперії.

Розслідування приводить Вістовича у Пруссію, де кілька впливових посадовців та підприємців об’єднуються з мафією, аби протистояти російським шпигунам. Раптом члени цього синдикату починають гинути за доволі жорстоких обставин. Вбивства стаються у Берліні, Позені та інших містах. У цій коловерті несподівано опиняється колишня дружина Вістовича, берлінська актриса Анна Каліш. Комісар береться за найнебезпечнішу справу в своєму житті.

Книги — Vivat, Видавництво Старого Лева, Ще одну сторінку, Stone Publishing